Славянское единство

Я не розумію: чого в українському патріотичному середовищі так скептично і, навіть, вороже ставляться до ідеї "слов'янської нації або єдності"?
У своєму репортажі про День УПА шановна

bilozerska

, коментуючи висловлення на марші автономів про "слов'янську націю" висловила скепсис: "Цікавий неологізм - "слов’янський націоналізм", враховуючи, що слов’яни - не нація".
 У подібному контексті висловився і

dibrov_s

 : "У ХХ сторіччі украïнська нація виборювала право на самостійність у кривавих збройних змаганнях з цілком слов'янською Польщею, цілком слов'янською Чехословаччиною і майже цілком слов'янською Москвою".

Тут я зроблю історичну ремарочку на твердження пана Діброва, яки перебільшує про слов'янскість Москви. У владі домінував семітський елемент, у ментальності - азіатський, в етносі - тюркський, угорський, семітський і решта.

Тепер до теми. Як на мене, найкраще визначення націоналізму належить російському досліднику В. Малахову: "Национализм - это политическая идеология, в которой "нация", понимаемая в качестве культурно гомогенного сообщества, выступает источником суверенитета, преимущественным объектом лояльности и предельным основанием легитимности власти" (Малахов В.С. Национализм как политическая идеология: Учебное пособие. - М.: КДУ, 2005. - С. 39.). Тобто ми визнаємо, що слов'янський етнічний елемент (поляки, українці, білоруси, росіяни тощо) є стріжнем України і має домінувати в цієї державі. Сьогодні дуже модно висловлюватися про "політичну націю". І навіть в цьому контексті поняття "слов'янська нація" є правомочним: до української державності докладали зусилля представники інших національностей, але у сукупності - це переважно слов'янський елемент. Тут можна провести аналогію з американським поняттям White anglo saxon protestant [до речі, це один із аргументів до ліберастів, що люблять стверджувати про поліетнічність Америки і шо всє нації її будували. Був стріжень навколо якого гуртувалися інші етноси.  Америка - не будувалася неграми, мексикансцями, росіянами, українцями, поляками тощо. Вони тільки брали якусь невелику роль на певному історичному етапі]. На ментальному, світоглядному рівні між українцями і поляками, українцями і білорусами, українцями і росіянами набагато більше ніж між українцями і айзерами, українцями і татарами тощо.

Другий момент - пропагандистський. Я розумію, що відмежування від слов'янської ідеї мало рацію під час формування національної свідомості і української нації. Тоді це були шкідливі думки-віруси. Сьогодні, варто це визнати, більшість українців себе бачать як окрему сформовану націю. До рівня нац. свідомості нам ще далеко до скандинавів, проте "безродным племенем" теж не є.

Варто визнати, що певна частина українського населення тяжіє до "слов'янської єдності". І тут є об'єктивні обставини - родинні стосунки. Українські ідеологи можуть просто змінити акценти - головування не під проводом Москви, а під кермом Києва. І тут в нас є історична спадщина, проти якої не попреш. Таким чином люди не відмовляються від свого світогляду, але мислять в українському контексті. Тим паче, зараз для України є найсприятливіші умови: прогресивний російський націоналістичний рух поступово відмовляється від імперської ідеї, для нього Україна і українські праві є взірцем і наставниками (чого вартий з'їзд Російської опозиції в будинку вчителя у Києві). Таким чином ідея "Київ - мать городов руських" набуває іншого геополітичного змісту. Тобто не Київ має єднатися з Росією (околицею слов'янського світу), а російські міста єднатися (повертатися) навколо українського Києва.   

Джерело