Ко дню защиты детей: полная профанация

Сегодня отмечается Международный день защиты детей. Прекрасный повод всем резко вспомнить о детях, поднять животрепещущие вопросы. По традиции, по городам пройдут выставки, парады, концерты.

Такое впечатление, что этот день специально придумали, чтобы сегодня власть, общество, «звезды шоу-бизнеса», интеллигенция и многие другие вспомнили о ребенке, о том что дети все же существуют. Все только и говорят, что «дети - наше все», «дети - наше будущее». 
Однако, если посмотреть на положение вещей с «детской политикой», складывается впечатление, что дети этой стране явно не нужны. Разве для ребенка самое главное в жизни призрачные путевки в «Артек», игрушки или концерты в их честь раз в год? Нет! Ребенку нужно совсем другое. 

Для начала, ребенок хочет жить. Но у нас демократическое, либеральное общество, где уважаются право свободного выбора. Если мама не захотела рожать ребенка, прости, это ее выбор. В принципе, быть биомассой для медицины тоже почетно. Но кто у нас говорит, что аборт – нарушение прав ребенка? Т.е. это больше право избегания ответственности одной личности, чем право на жизнь другой?

Ребенок хочет иметь счастливую семью с мамой и папой. Но кому нужна в этой стране традиционная, здоровая, репродуктивная семья? Мы живем в эпоху «свободной любви» (причем, чем раньше и больше «партнеров», тем лучше), когда семья - это обуза, ретроградство. Такие вещи как целомудрие, супружеская верность - это уже какие матерные слова. Когда привычка отдавать, жертвовать чем-то ради кого-то  уже не является добродетелями. Брак теперь не долгожданное событие, которое открывает новый этап в жизни и дарует новую жизнь. Сегодня это не союз женщины и мужчины на всю жизнь, это - временное партнерство с целью получить максимального сексуального удовольствия. Можно ли с таким подходом подарить ребенку счастливую семью? 

Ребенок, на протяжении своего взросления, хочетчем-то заниматься - спортом, конструированием, танцами, пением, игрой на музыкальных инструментах и т.д. Но где она это найдет, когда в его районе закрываются один за другим подростковые клубы, в запустении спортивные площадки? Зачем, лучше помещения отдать коммерческой структуре - нам нужно экономику поднимать. Или пусть родители отдают в респектабельные школы с all included. 

Ребенка, наверное, не стоит учить употреблять алкоголь. Но рекламное сопровождение футбольных матчей и бокса его научат обратному. Кому это интересно: депутатам или продавщице, которая без зазора совести продает «взрослый» товар подростку? 

Ребенок не сильно желает жить с алкоголиками-родителями и оказаться на улице. А кто его спрашивал, когда всячески поощряется увеличение потребления того же алкоголя в стране? Кто-то стремится ограничить рост алкоголизма.

Каждый ребенок мечтает стать или врачом, или космонавтом, или инженером. Сможет ли онреализовать свою детскую мечту, когда сфера образования не является приоритетом для украинской власти (гораздо интереснее делить дерибанить страну)? 

Все «праздничные» торжества на 1 июня выглядят, таким образом, крохами с барского стола. О какой защите ребенка идет речь, когда он все время находится под угрозой: в начале перспектива быть абортированным, а потом оказаться алкоголиком, наркоманом без образования с семьей без одного родителя. День защиты ребенка - это 365 дней в году, в течение которых оберегается институт семьи, здоровье ребенка, его право на досуг, образование и получение достойной профессии.

А пока в обществе (с телеэкранов, обложек глянцевых журналов, художественных фильмов) будут учить беспробудному сексу и отвращению к ответственным отношениям (семейным), пока все будут спокойно наблюдать за пьяными и обдолбанными подростками, пока качественное образование смогут получить «блатники», а подрастающее поколение будет воспитываться исключительно улицей, то все эти первоиюньские затеи являются полной профанацией защиты детей.

Репост

Толерастия по-европейски

В Словении сатанист стал главой государственного Отдела по делам религиозных общин

По ее словам, новый директор отдела по делам религий Алеш Гулич – один из сооснователей организации "Братья Сатаны", и недавно его видели в футболке с надписью "Свобода слова – идите в ад".

Генеральный секретарь словенского правительства Милан Цвикль говорит, что 55-летний Гулич был выбран, как "очень терпимый человек". В 2006 году Гулич внес на рассмотрение закон, который прекратил всякую помощь религиозным организациям из государственного бюджета.

Источник

Славянское единство

Я не розумію: чого в українському патріотичному середовищі так скептично і, навіть, вороже ставляться до ідеї "слов'янської нації або єдності"?
У своєму репортажі про День УПА шановна

bilozerska

, коментуючи висловлення на марші автономів про "слов'янську націю" висловила скепсис: "Цікавий неологізм - "слов’янський націоналізм", враховуючи, що слов’яни - не нація".
 У подібному контексті висловився і

dibrov_s

 : "У ХХ сторіччі украïнська нація виборювала право на самостійність у кривавих збройних змаганнях з цілком слов'янською Польщею, цілком слов'янською Чехословаччиною і майже цілком слов'янською Москвою".

Тут я зроблю історичну ремарочку на твердження пана Діброва, яки перебільшує про слов'янскість Москви. У владі домінував семітський елемент, у ментальності - азіатський, в етносі - тюркський, угорський, семітський і решта.

Тепер до теми. Як на мене, найкраще визначення націоналізму належить російському досліднику В. Малахову: "Национализм - это политическая идеология, в которой "нация", понимаемая в качестве культурно гомогенного сообщества, выступает источником суверенитета, преимущественным объектом лояльности и предельным основанием легитимности власти" (Малахов В.С. Национализм как политическая идеология: Учебное пособие. - М.: КДУ, 2005. - С. 39.). Тобто ми визнаємо, що слов'янський етнічний елемент (поляки, українці, білоруси, росіяни тощо) є стріжнем України і має домінувати в цієї державі. Сьогодні дуже модно висловлюватися про "політичну націю". І навіть в цьому контексті поняття "слов'янська нація" є правомочним: до української державності докладали зусилля представники інших національностей, але у сукупності - це переважно слов'янський елемент. Тут можна провести аналогію з американським поняттям White anglo saxon protestant [до речі, це один із аргументів до ліберастів, що люблять стверджувати про поліетнічність Америки і шо всє нації її будували. Був стріжень навколо якого гуртувалися інші етноси.  Америка - не будувалася неграми, мексикансцями, росіянами, українцями, поляками тощо. Вони тільки брали якусь невелику роль на певному історичному етапі]. На ментальному, світоглядному рівні між українцями і поляками, українцями і білорусами, українцями і росіянами набагато більше ніж між українцями і айзерами, українцями і татарами тощо.

Другий момент - пропагандистський. Я розумію, що відмежування від слов'янської ідеї мало рацію під час формування національної свідомості і української нації. Тоді це були шкідливі думки-віруси. Сьогодні, варто це визнати, більшість українців себе бачать як окрему сформовану націю. До рівня нац. свідомості нам ще далеко до скандинавів, проте "безродным племенем" теж не є.

Варто визнати, що певна частина українського населення тяжіє до "слов'янської єдності". І тут є об'єктивні обставини - родинні стосунки. Українські ідеологи можуть просто змінити акценти - головування не під проводом Москви, а під кермом Києва. І тут в нас є історична спадщина, проти якої не попреш. Таким чином люди не відмовляються від свого світогляду, але мислять в українському контексті. Тим паче, зараз для України є найсприятливіші умови: прогресивний російський націоналістичний рух поступово відмовляється від імперської ідеї, для нього Україна і українські праві є взірцем і наставниками (чого вартий з'їзд Російської опозиції в будинку вчителя у Києві). Таким чином ідея "Київ - мать городов руських" набуває іншого геополітичного змісту. Тобто не Київ має єднатися з Росією (околицею слов'янського світу), а російські міста єднатися (повертатися) навколо українського Києва.   

Джерело

Гражданский брак - обман столетий

Здесь прочитал: "Живу в гражданском браке уже 1,5 года... Постоянно слышу отмазки - то давай пока просто поживем.. потом - у его родителей в семье неприятности.. потом - денег нет... и так постоянно... А хочется уже какого-то постоянства и уверенности... А как Вы относитесь к гражданскому браку - за или против, и если за - то какое время? и как убедить парня что уже пора что-то решать, если прямые разговоры не помогают... ??"

Я никогда не понимал женщин, выступающих за гражданский брак. Ладно логика мужиков еще прослеживается - никаких обязательств (потрахались и разбежались), с учетом того, что мужчина основной добытчик денег, то и никакого раздела имущества не будет.
А почему девушки гр.брак поддерживают?
Я слышал бредовое пояснение: изучить кто как в сексе, если нет - разойтись. Очередной бред. Вот как раз секс и является единственным связующим звеном в таких отношениях. А как только возникают проблемы (деньги, бытовуха, отношения с родителями, нежелание идти на компромиссы и т.д.), то о сексе забывают (какой он там мегагипер трах был) и разбегаются. После расставания наиболее частая формулировка, которую приходилось слышать: "не сошлись характерами", "поняли, что не созданы друг для друга" и т.д.
А вот почему-то, когда кувыркались в постельке - таких мыслей не приходило. А нафига? Главное поюзать друг друга, а там поглядишь...

От таких отношений девушка уже превращается в "опытную" (тобишь ту, которая прошла через многие "руки"). На нее мужчины смотрят не более, чем на предмет спермовпрыскивания. Но никак не на будущую жену и мать его детей.

Женщины тоже начинают руководствоваться утилитарным подходом - получишь секс, после подарков, ресторанов и т.д.

Как результат, институт семьи развален и куча израненных душ (ставших в этой жизни циниками).

Вывод: дайош целомудрие и нормальный, здоровый, традиционный брак.

Источник 

Річниця вбивства Бандери

15 жовтня 1959 року в під'їзді будинку на вулиці Крайтмайр, 7 (Kreittmayrstraße), в Мюнхені в 13:05 знайшли ще живого залитого кров'ю Степана Бандеру. Медична експертиза виявила, що причиною смерті була отрута. Богдан Сташинський зі спеціального пістолета вистрілив в обличчя Степану Бандері струменем розчину ціанистого калію. Два роки пізніше, 17 листопада 1961 р., німецькі судові органи проголосили, що вбивцею Степана Бандери є Богдан Сташинський з наказу Шелепіна і Хрущова.

Після докладного слідства проти вбивці відбувся т. зв. «процес Сташинського» від 8 до 15 жовтня 1962 р. Присуд проголошено 19 жовтня — вбивцю засуджено на 8 років важкої в'язниці.

Німецький Верховний Суд у Карлсруе затвердив, що головним обвинуваченим у вбивстві Бандери є радянський уряд у Москві. В інтерв'ю російській газеті «Комсомольская правда», опублікованому у номері за 6 грудня 2005 року, колишній голова КДБ СРСР Володимир Крючков визнав що «убийство Степана Бандеры было одним из последних устранений КГБ насильственными методами нежелательных элементов».





А ось це типу "чорний" гумор від совків


Нічого, треба їм відправити цукерки "Радянськогосоюзувженема", шоб не розслаблялися

Русские воевали в УПА (видео)

Вопрос к кремляди и совкам: если Москва имеет 100% доказательства "бандитствования" и террора УПА против мирного населения, то почему же не откроет военный архив в Подольске для исследователей? А пускает туда только придворных псевдоисториков вроде Дюкова?
СБУ все свои архивы по этой теме рассекретила. Значит, есть что скрывать?

Першоджерело

Политкорректность - зло

Прекрасная статья (точнее выступление) рос. оппозиционера Владимира Буковского по поводу идиотизма политкорректности на Западе (привожу отдельные отрывки):

- Я шел в свою лабораторию (Буковский – нейрофизиолог, - Regions.ru), а навстречу по лестнице спускались две девушки. Я придержал для них дверь. Они поглядели на меня с презрением и сказали: "Мужская шовинистическая свинья". Я ничего не понял и очень удивился. Рассказал коллегам, они стали смеяться: "Да это из университета Беркли. Оттуда идут все леворадикальные движения. Это какая-то новая мода – феминистки; они говорят, что когда мы, мужчины, обращаемся с женщиной как с женщиной, мы ее этим унижаем".
Феминистки учат, что "женщина" – это социальная концепция. Дескать, если бы мужчины держались с женщинами как с мужчинами, женщины бы и стали мужчинами: женщин из них делает наше поведение по отношению к ним, женщина – жертва мужских стереотипов. Эта концепция, родившись в Беркли, потрясающе быстро распространилась по всему миру. В 1984 году мы над нею смеялись – через 10 лет она захватила весь мир. Все университеты открыли отделения "гендерных исследований". По мне так в отношениях полов за миллион лет ничего не изменилось, но эти псевдонауки о мужских прегрешениях расплодились ужасно: не так мы на женщин смотрим и не так мы с ними обходимся.

- Даже Библию переписывают так, чтобы Бог был в женском роде.

- В Америке, как, впрочем, и в Европе, население ведет себя невероятно конформистски. Все, что тебе втюхивают, надо воспринимать как норму. Чтобы быть успешным, надо быть конформистом.

- Флирт объявили агрессией и стремлением поработить женщину. Сейчас в США работодатель не смеет разговаривать со своей сотрудницей наедине – должен присутствовать хотя бы один свидетель, иначе того могут обвинить в сексуальных домогательствах, а это означает гибель карьеры и положения в обществе.

- Появились законы о "hate speech" – "языке ненависти", нечто вроде 70 статьи советского Уголовного кодекса, по которой меня судили. "Языком ненависти" объявили любое упоминание о расовых различиях или сексуальных наклонностях. Вы не имеете права признавать очевидные факты. Если вы их упоминаете публично, - это преступление.

- В Англии в прошлом году отменили все рождественские общественные мероприятия: британский флаг содержит крест св. Георгия, а это якобы обидит мусульман, напомнив им о крестовых походах.

- Одна учительница в Лондоне отказалась вести свой класс на "Ромео и Джульетту", назвав спектакль "отвратительным гетеросексуальным зрелищем".

- Был такой философ – Герберт Маркузе, ревизионист-марксист. Он был несогласен с Марксом в одной точке: Маркс считал революционным классом пролетариат (что очевидно не так), а Маркузе учил, что истинный революционный класс – разнообразные меньшинства. Патологию нужно объявить нормой, а норму – патологией. "Только тогда, - пишет Маркузе, - мы, наконец, разрушим буржуазное общество".

- В Америке жена моего друга 7 лет назад основала движение "Женщины Америки против феминизма". Начинала она с несколькими подругами, а теперь у их журнала тираж – 2 млн. Женщины начинают понимать, что феминизм им враждебен, что он разрушает их жизнь, что он не дает им выбирать то, что хочется им, а не то, что им навязывают разные активистки.



http://jesfor.livejournal.com/421420.html

День УПА в Мурманске: воспоминания

ЖЖ дуже корисна річ, оскільки виконує роль власного щоденника - можна провести певну ревізію спогадів і об’єднати в міні-мемуари (внизу есть русская версия для русскоязычных френдов).

Три роки тому я був відчайдушним і запеклим українським націонал-патріотом в рожевих окулярах. Світ ділився на москалів-українофобів і українських націоналістів – дуже хороших хлопців. Напевно, цієї події б ніколи не було у разі виникнення проблем на попередньому етапі. Але... У 2005 році за моєї ініціативи у стінах Мурманського держпед універу відбувся семінар (тривав 5 тижнів) «Україна-Росія: історичні аспекти взаємовідносин двох країн», коли я притарабанив червоно-чорний прапор, демонструвався власно зроблений ролік УПА, портрет Шухевича (коротше, ціла виставка). Потім був «помаранчевий семінар» і ще багато цікавого.

Я до того набрався сміливості (або дурості), що вирішив «гучно» відсвяткувати в Мурманську Покрову, що наближалася. Я здер з сайту «Покрова» наліпку, трохи її переробив і вирішив з одним товаришем розклеїти по місту: запрошення на семінар про УПА. Тоді в мене була література і певні початкові знання. Планувалося запросити громадські організації, студентів з мого істфаку та решту знайомих. Перед цим я провів непогану пропагандистську роботу і ніби збиралося біля 15-20 чоловік. Домовився із молодіжним «Яблуком» про приміщення.

У понеділок (а семінар планувався на суботу) я з товаришем пішов розклеювати містом листівки про УПА + російськомовний випуск газети «Терен» такої горезвісної організації як МНК. В тому числі розповідалося про батьку Бандеру та діяльність ОУН та УПА. Щоб насолити комуністам, обрав спеціально ті місця, де вони розвішували свої газетьонкі про Сталіна і пабєду. Це був вечір понеділка. У вівторок мене не було в виші і в середу я так само не збирався приходити. Але подзвонили з деканату і попросили прийти.

Я заходжу і бачу як сидить завкафедрою всесвітньої історії, заступник зав кафедри вітчизняної історії, декан, заступник декана з виховної роботи і час від часу заходили інші викладачі. Якщо коротко, то мені пояснили, що певні структури (якщо захочуть, а вони захочуть) можуть це трактувати як заклик до зміни держраду (намальований вояка), поширення екстремізму, фашизму і т.д. Як я потім зрозумів, усі ці спроби довести і пояснити, що я маю «історичний, документальний матеріал» були марнотратством. Потім мені сказали написати пояснювальну записку. Я це зробив. Мене питали кого я запросив, що очікується і порадили не проводити заходу. Спочатку думав погратися у впертого повстанця, але вирішив, що це буде доцільним.

Я ще собі не міг уявити в яке болото вліз. Не встиг вийти із універу, як подзвонили з уряду Мурманської області: «Посетил кабинет с номером 111, фамилию мужика не помню, если не ошибаюсь то Герасименко».Там мені коротко пояснили, що я займаюся х**ней. Вони були перелякані, бо навесні намічалися вибори у обласну думу. Якщо б інфа потрапила до ЗМІ (на той час комуністи вже всім розповіли, що біля пам’ятника Кирилу і Мефодію проведуть акцію протесту проти «бандерізації»), то був скандал. А цього губернатору не потрібно. Наскільки можна їм вірити, резонанс був – ветеранські організації розлютилися і теж обіцяли якусь скаргу написати куди треба.

А на десерт в мене ще було рандеву з представниками одної установи, абревіатуру якої ми не називаємо.

Коли минуло декілька днів, однокурсниця розповіла дуже цікаву історію. В деканат викликали деяких студентів і ставили їм питання руба: «Что вы знаете о террористической деятельности Малухи?» Викликали тих, хто мав намір поступати до аспірантури. Наскільки відомо, один з них все-таки написав на мене маляву, яка мала з’явитися у гіпотетичній кримінальній справі.

У намічений день поліцаї разом із керівництвом жовтневого округу прийшли все-таки перевірити, чи буде семінар:

Час назад в штабе раздался звонок. Открываю дверь. За дверью стоит Кочнева Л.Б. из администрации округа и мент со страшной страшно знакомой физиономией.
-Здрасте, говорю.
-Здраствуйте. У вас сегодня на семинар собирается украинская повстанческая армия?
И показывают какую-то листовку с изображением человека с ружьём, пулемётом и нашим адресом.
-Нет, - говорю, - не собирается.
-Правда?
-Правда.
Они пытаются заглянуть через плечо, и всё-таки найти армию.
Не нашли.
-Ну, до свиданья...
-Всего хорошего.

Через пять минут выхожу на улицу покурить. Напротив стоят трое молодых людей, курят. Я курю, смотрю на них. Они на меня. Докурил, ушёл.
Ребята мерзли ещё минут сорок. Наверно ждали армию...

Скажу чесно: я тоді перелякався, але в голові була впевненість – повторив це вдруге у разі можливості (зараз думаю інакше).

В той час я почав звертатися до «справжніх» націоналістів з СУМу, МНК з допомогою. Звісно, я – людина скромна, тому не міг в лоба казати про можливість перевестися вчитися, отримати притулок, якусь матеріальну допомогу в разі чогось. Просто запитав: якось можете допомогти? На що отримав феноменальну відповідь: ну, ми не знаємо ваших законів, плюс політичний режим дійсно створює умови для тиску… Єдина допомога, що надійшла від МНК – це згадування у своїх агітматеріалах про те, що «дочірня структура МНК веде боротьбу з рос. імперіалізмом (дійсно, треба якось відпрацьовувати гроші з діяспори)».

Мене батьки застерігали і сварили за ці «провокації». На що я їм відповідав, мовляв, не шарять і взагалі за мене горою встануть націоналісти України, бо в нас мега-солідарність. На жаль, тоді я ще не зав: яке болото той СУМ, МНК, КУН… Я тоді не знав, що націоналізм по-мнківські – це побігати зі квазі-фірмою на стадіон і покричати «Москалів на ножі».

Вже потім, після свого переїзду, я зрозумів, що наша громада та інші російські українці – гарматне м’ясо, яке потрібно для звітування про свою діяльність та фандрайзнгу з грантодавців. А можлива трагедія стала б не більше ніж інформаційний привід для оновлення розділу «новини» певних сайтів.

Я чомусь сліпо вірив, що нашу діяльність оцінять по достоїнству в Україні і українському патріоту все буде сприяти «во благо». Тепер я зрозумів, що найбільші патріоти та націоналісти – це не ті, хто бігає з прапорами і вдягає вишиванку або футболку з Бандерою. А той, хто трудиться на своєї ниві, гарно виконує роботу, по можливості допомагає ближньому і навіть не знає таких слів як «патріотизм» та «націоналізм». Тут влучно сказані слова Семюела Джонсона: «Патриотизм – последнее прибежище негодяя». Той хто більше кричить про патріотизм є набійльшим негідником.

P.S. Після свого від’їзду я дав наказ братові далі займатися Спілкою української молоді Мурмана. Після ознайомлення з ситуацією я йому дав зовсім протилежну вказівку: «Тут ми нікому не потрібні, тут не Ізраїль. Щоб не псувати собі навчання в універі та можливість побудувати кар’єру забий ти на всю цю «українську діяльність». Вона до добра не доведе». Врешті-решт СУММ благополучно перестав існувати, від колишній діяльності лишилися спомини, а покидьки продовжують керувати країною.

http://jesfor.livejournal.com/420857.html