Толерастия по-европейски

В Словении сатанист стал главой государственного Отдела по делам религиозных общин

По ее словам, новый директор отдела по делам религий Алеш Гулич – один из сооснователей организации "Братья Сатаны", и недавно его видели в футболке с надписью "Свобода слова – идите в ад".

Генеральный секретарь словенского правительства Милан Цвикль говорит, что 55-летний Гулич был выбран, как "очень терпимый человек". В 2006 году Гулич внес на рассмотрение закон, который прекратил всякую помощь религиозным организациям из государственного бюджета.

Источник

Славянское единство

Я не розумію: чого в українському патріотичному середовищі так скептично і, навіть, вороже ставляться до ідеї "слов'янської нації або єдності"?
У своєму репортажі про День УПА шановна

bilozerska

, коментуючи висловлення на марші автономів про "слов'янську націю" висловила скепсис: "Цікавий неологізм - "слов’янський націоналізм", враховуючи, що слов’яни - не нація".
 У подібному контексті висловився і

dibrov_s

 : "У ХХ сторіччі украïнська нація виборювала право на самостійність у кривавих збройних змаганнях з цілком слов'янською Польщею, цілком слов'янською Чехословаччиною і майже цілком слов'янською Москвою".

Тут я зроблю історичну ремарочку на твердження пана Діброва, яки перебільшує про слов'янскість Москви. У владі домінував семітський елемент, у ментальності - азіатський, в етносі - тюркський, угорський, семітський і решта.

Тепер до теми. Як на мене, найкраще визначення націоналізму належить російському досліднику В. Малахову: "Национализм - это политическая идеология, в которой "нация", понимаемая в качестве культурно гомогенного сообщества, выступает источником суверенитета, преимущественным объектом лояльности и предельным основанием легитимности власти" (Малахов В.С. Национализм как политическая идеология: Учебное пособие. - М.: КДУ, 2005. - С. 39.). Тобто ми визнаємо, що слов'янський етнічний елемент (поляки, українці, білоруси, росіяни тощо) є стріжнем України і має домінувати в цієї державі. Сьогодні дуже модно висловлюватися про "політичну націю". І навіть в цьому контексті поняття "слов'янська нація" є правомочним: до української державності докладали зусилля представники інших національностей, але у сукупності - це переважно слов'янський елемент. Тут можна провести аналогію з американським поняттям White anglo saxon protestant [до речі, це один із аргументів до ліберастів, що люблять стверджувати про поліетнічність Америки і шо всє нації її будували. Був стріжень навколо якого гуртувалися інші етноси.  Америка - не будувалася неграми, мексикансцями, росіянами, українцями, поляками тощо. Вони тільки брали якусь невелику роль на певному історичному етапі]. На ментальному, світоглядному рівні між українцями і поляками, українцями і білорусами, українцями і росіянами набагато більше ніж між українцями і айзерами, українцями і татарами тощо.

Другий момент - пропагандистський. Я розумію, що відмежування від слов'янської ідеї мало рацію під час формування національної свідомості і української нації. Тоді це були шкідливі думки-віруси. Сьогодні, варто це визнати, більшість українців себе бачать як окрему сформовану націю. До рівня нац. свідомості нам ще далеко до скандинавів, проте "безродным племенем" теж не є.

Варто визнати, що певна частина українського населення тяжіє до "слов'янської єдності". І тут є об'єктивні обставини - родинні стосунки. Українські ідеологи можуть просто змінити акценти - головування не під проводом Москви, а під кермом Києва. І тут в нас є історична спадщина, проти якої не попреш. Таким чином люди не відмовляються від свого світогляду, але мислять в українському контексті. Тим паче, зараз для України є найсприятливіші умови: прогресивний російський націоналістичний рух поступово відмовляється від імперської ідеї, для нього Україна і українські праві є взірцем і наставниками (чого вартий з'їзд Російської опозиції в будинку вчителя у Києві). Таким чином ідея "Київ - мать городов руських" набуває іншого геополітичного змісту. Тобто не Київ має єднатися з Росією (околицею слов'янського світу), а російські міста єднатися (повертатися) навколо українського Києва.   

Джерело

Гражданский брак - обман столетий

Здесь прочитал: "Живу в гражданском браке уже 1,5 года... Постоянно слышу отмазки - то давай пока просто поживем.. потом - у его родителей в семье неприятности.. потом - денег нет... и так постоянно... А хочется уже какого-то постоянства и уверенности... А как Вы относитесь к гражданскому браку - за или против, и если за - то какое время? и как убедить парня что уже пора что-то решать, если прямые разговоры не помогают... ??"

Я никогда не понимал женщин, выступающих за гражданский брак. Ладно логика мужиков еще прослеживается - никаких обязательств (потрахались и разбежались), с учетом того, что мужчина основной добытчик денег, то и никакого раздела имущества не будет.
А почему девушки гр.брак поддерживают?
Я слышал бредовое пояснение: изучить кто как в сексе, если нет - разойтись. Очередной бред. Вот как раз секс и является единственным связующим звеном в таких отношениях. А как только возникают проблемы (деньги, бытовуха, отношения с родителями, нежелание идти на компромиссы и т.д.), то о сексе забывают (какой он там мегагипер трах был) и разбегаются. После расставания наиболее частая формулировка, которую приходилось слышать: "не сошлись характерами", "поняли, что не созданы друг для друга" и т.д.
А вот почему-то, когда кувыркались в постельке - таких мыслей не приходило. А нафига? Главное поюзать друг друга, а там поглядишь...

От таких отношений девушка уже превращается в "опытную" (тобишь ту, которая прошла через многие "руки"). На нее мужчины смотрят не более, чем на предмет спермовпрыскивания. Но никак не на будущую жену и мать его детей.

Женщины тоже начинают руководствоваться утилитарным подходом - получишь секс, после подарков, ресторанов и т.д.

Как результат, институт семьи развален и куча израненных душ (ставших в этой жизни циниками).

Вывод: дайош целомудрие и нормальный, здоровый, традиционный брак.

Источник 

Річниця вбивства Бандери

15 жовтня 1959 року в під'їзді будинку на вулиці Крайтмайр, 7 (Kreittmayrstraße), в Мюнхені в 13:05 знайшли ще живого залитого кров'ю Степана Бандеру. Медична експертиза виявила, що причиною смерті була отрута. Богдан Сташинський зі спеціального пістолета вистрілив в обличчя Степану Бандері струменем розчину ціанистого калію. Два роки пізніше, 17 листопада 1961 р., німецькі судові органи проголосили, що вбивцею Степана Бандери є Богдан Сташинський з наказу Шелепіна і Хрущова.

Після докладного слідства проти вбивці відбувся т. зв. «процес Сташинського» від 8 до 15 жовтня 1962 р. Присуд проголошено 19 жовтня — вбивцю засуджено на 8 років важкої в'язниці.

Німецький Верховний Суд у Карлсруе затвердив, що головним обвинуваченим у вбивстві Бандери є радянський уряд у Москві. В інтерв'ю російській газеті «Комсомольская правда», опублікованому у номері за 6 грудня 2005 року, колишній голова КДБ СРСР Володимир Крючков визнав що «убийство Степана Бандеры было одним из последних устранений КГБ насильственными методами нежелательных элементов».





А ось це типу "чорний" гумор від совків


Нічого, треба їм відправити цукерки "Радянськогосоюзувженема", шоб не розслаблялися

Русские воевали в УПА (видео)

Вопрос к кремляди и совкам: если Москва имеет 100% доказательства "бандитствования" и террора УПА против мирного населения, то почему же не откроет военный архив в Подольске для исследователей? А пускает туда только придворных псевдоисториков вроде Дюкова?
СБУ все свои архивы по этой теме рассекретила. Значит, есть что скрывать?

Першоджерело

Политкорректность - зло

Прекрасная статья (точнее выступление) рос. оппозиционера Владимира Буковского по поводу идиотизма политкорректности на Западе (привожу отдельные отрывки):

- Я шел в свою лабораторию (Буковский – нейрофизиолог, - Regions.ru), а навстречу по лестнице спускались две девушки. Я придержал для них дверь. Они поглядели на меня с презрением и сказали: "Мужская шовинистическая свинья". Я ничего не понял и очень удивился. Рассказал коллегам, они стали смеяться: "Да это из университета Беркли. Оттуда идут все леворадикальные движения. Это какая-то новая мода – феминистки; они говорят, что когда мы, мужчины, обращаемся с женщиной как с женщиной, мы ее этим унижаем".
Феминистки учат, что "женщина" – это социальная концепция. Дескать, если бы мужчины держались с женщинами как с мужчинами, женщины бы и стали мужчинами: женщин из них делает наше поведение по отношению к ним, женщина – жертва мужских стереотипов. Эта концепция, родившись в Беркли, потрясающе быстро распространилась по всему миру. В 1984 году мы над нею смеялись – через 10 лет она захватила весь мир. Все университеты открыли отделения "гендерных исследований". По мне так в отношениях полов за миллион лет ничего не изменилось, но эти псевдонауки о мужских прегрешениях расплодились ужасно: не так мы на женщин смотрим и не так мы с ними обходимся.

- Даже Библию переписывают так, чтобы Бог был в женском роде.

- В Америке, как, впрочем, и в Европе, население ведет себя невероятно конформистски. Все, что тебе втюхивают, надо воспринимать как норму. Чтобы быть успешным, надо быть конформистом.

- Флирт объявили агрессией и стремлением поработить женщину. Сейчас в США работодатель не смеет разговаривать со своей сотрудницей наедине – должен присутствовать хотя бы один свидетель, иначе того могут обвинить в сексуальных домогательствах, а это означает гибель карьеры и положения в обществе.

- Появились законы о "hate speech" – "языке ненависти", нечто вроде 70 статьи советского Уголовного кодекса, по которой меня судили. "Языком ненависти" объявили любое упоминание о расовых различиях или сексуальных наклонностях. Вы не имеете права признавать очевидные факты. Если вы их упоминаете публично, - это преступление.

- В Англии в прошлом году отменили все рождественские общественные мероприятия: британский флаг содержит крест св. Георгия, а это якобы обидит мусульман, напомнив им о крестовых походах.

- Одна учительница в Лондоне отказалась вести свой класс на "Ромео и Джульетту", назвав спектакль "отвратительным гетеросексуальным зрелищем".

- Был такой философ – Герберт Маркузе, ревизионист-марксист. Он был несогласен с Марксом в одной точке: Маркс считал революционным классом пролетариат (что очевидно не так), а Маркузе учил, что истинный революционный класс – разнообразные меньшинства. Патологию нужно объявить нормой, а норму – патологией. "Только тогда, - пишет Маркузе, - мы, наконец, разрушим буржуазное общество".

- В Америке жена моего друга 7 лет назад основала движение "Женщины Америки против феминизма". Начинала она с несколькими подругами, а теперь у их журнала тираж – 2 млн. Женщины начинают понимать, что феминизм им враждебен, что он разрушает их жизнь, что он не дает им выбирать то, что хочется им, а не то, что им навязывают разные активистки.



http://jesfor.livejournal.com/421420.html

День УПА в Мурманске: воспоминания

ЖЖ дуже корисна річ, оскільки виконує роль власного щоденника - можна провести певну ревізію спогадів і об’єднати в міні-мемуари (внизу есть русская версия для русскоязычных френдов).

Три роки тому я був відчайдушним і запеклим українським націонал-патріотом в рожевих окулярах. Світ ділився на москалів-українофобів і українських націоналістів – дуже хороших хлопців. Напевно, цієї події б ніколи не було у разі виникнення проблем на попередньому етапі. Але... У 2005 році за моєї ініціативи у стінах Мурманського держпед універу відбувся семінар (тривав 5 тижнів) «Україна-Росія: історичні аспекти взаємовідносин двох країн», коли я притарабанив червоно-чорний прапор, демонструвався власно зроблений ролік УПА, портрет Шухевича (коротше, ціла виставка). Потім був «помаранчевий семінар» і ще багато цікавого.

Я до того набрався сміливості (або дурості), що вирішив «гучно» відсвяткувати в Мурманську Покрову, що наближалася. Я здер з сайту «Покрова» наліпку, трохи її переробив і вирішив з одним товаришем розклеїти по місту: запрошення на семінар про УПА. Тоді в мене була література і певні початкові знання. Планувалося запросити громадські організації, студентів з мого істфаку та решту знайомих. Перед цим я провів непогану пропагандистську роботу і ніби збиралося біля 15-20 чоловік. Домовився із молодіжним «Яблуком» про приміщення.

У понеділок (а семінар планувався на суботу) я з товаришем пішов розклеювати містом листівки про УПА + російськомовний випуск газети «Терен» такої горезвісної організації як МНК. В тому числі розповідалося про батьку Бандеру та діяльність ОУН та УПА. Щоб насолити комуністам, обрав спеціально ті місця, де вони розвішували свої газетьонкі про Сталіна і пабєду. Це був вечір понеділка. У вівторок мене не було в виші і в середу я так само не збирався приходити. Але подзвонили з деканату і попросили прийти.

Я заходжу і бачу як сидить завкафедрою всесвітньої історії, заступник зав кафедри вітчизняної історії, декан, заступник декана з виховної роботи і час від часу заходили інші викладачі. Якщо коротко, то мені пояснили, що певні структури (якщо захочуть, а вони захочуть) можуть це трактувати як заклик до зміни держраду (намальований вояка), поширення екстремізму, фашизму і т.д. Як я потім зрозумів, усі ці спроби довести і пояснити, що я маю «історичний, документальний матеріал» були марнотратством. Потім мені сказали написати пояснювальну записку. Я це зробив. Мене питали кого я запросив, що очікується і порадили не проводити заходу. Спочатку думав погратися у впертого повстанця, але вирішив, що це буде доцільним.

Я ще собі не міг уявити в яке болото вліз. Не встиг вийти із універу, як подзвонили з уряду Мурманської області: «Посетил кабинет с номером 111, фамилию мужика не помню, если не ошибаюсь то Герасименко».Там мені коротко пояснили, що я займаюся х**ней. Вони були перелякані, бо навесні намічалися вибори у обласну думу. Якщо б інфа потрапила до ЗМІ (на той час комуністи вже всім розповіли, що біля пам’ятника Кирилу і Мефодію проведуть акцію протесту проти «бандерізації»), то був скандал. А цього губернатору не потрібно. Наскільки можна їм вірити, резонанс був – ветеранські організації розлютилися і теж обіцяли якусь скаргу написати куди треба.

А на десерт в мене ще було рандеву з представниками одної установи, абревіатуру якої ми не називаємо.

Коли минуло декілька днів, однокурсниця розповіла дуже цікаву історію. В деканат викликали деяких студентів і ставили їм питання руба: «Что вы знаете о террористической деятельности Малухи?» Викликали тих, хто мав намір поступати до аспірантури. Наскільки відомо, один з них все-таки написав на мене маляву, яка мала з’явитися у гіпотетичній кримінальній справі.

У намічений день поліцаї разом із керівництвом жовтневого округу прийшли все-таки перевірити, чи буде семінар:

Час назад в штабе раздался звонок. Открываю дверь. За дверью стоит Кочнева Л.Б. из администрации округа и мент со страшной страшно знакомой физиономией.
-Здрасте, говорю.
-Здраствуйте. У вас сегодня на семинар собирается украинская повстанческая армия?
И показывают какую-то листовку с изображением человека с ружьём, пулемётом и нашим адресом.
-Нет, - говорю, - не собирается.
-Правда?
-Правда.
Они пытаются заглянуть через плечо, и всё-таки найти армию.
Не нашли.
-Ну, до свиданья...
-Всего хорошего.

Через пять минут выхожу на улицу покурить. Напротив стоят трое молодых людей, курят. Я курю, смотрю на них. Они на меня. Докурил, ушёл.
Ребята мерзли ещё минут сорок. Наверно ждали армию...

Скажу чесно: я тоді перелякався, але в голові була впевненість – повторив це вдруге у разі можливості (зараз думаю інакше).

В той час я почав звертатися до «справжніх» націоналістів з СУМу, МНК з допомогою. Звісно, я – людина скромна, тому не міг в лоба казати про можливість перевестися вчитися, отримати притулок, якусь матеріальну допомогу в разі чогось. Просто запитав: якось можете допомогти? На що отримав феноменальну відповідь: ну, ми не знаємо ваших законів, плюс політичний режим дійсно створює умови для тиску… Єдина допомога, що надійшла від МНК – це згадування у своїх агітматеріалах про те, що «дочірня структура МНК веде боротьбу з рос. імперіалізмом (дійсно, треба якось відпрацьовувати гроші з діяспори)».

Мене батьки застерігали і сварили за ці «провокації». На що я їм відповідав, мовляв, не шарять і взагалі за мене горою встануть націоналісти України, бо в нас мега-солідарність. На жаль, тоді я ще не зав: яке болото той СУМ, МНК, КУН… Я тоді не знав, що націоналізм по-мнківські – це побігати зі квазі-фірмою на стадіон і покричати «Москалів на ножі».

Вже потім, після свого переїзду, я зрозумів, що наша громада та інші російські українці – гарматне м’ясо, яке потрібно для звітування про свою діяльність та фандрайзнгу з грантодавців. А можлива трагедія стала б не більше ніж інформаційний привід для оновлення розділу «новини» певних сайтів.

Я чомусь сліпо вірив, що нашу діяльність оцінять по достоїнству в Україні і українському патріоту все буде сприяти «во благо». Тепер я зрозумів, що найбільші патріоти та націоналісти – це не ті, хто бігає з прапорами і вдягає вишиванку або футболку з Бандерою. А той, хто трудиться на своєї ниві, гарно виконує роботу, по можливості допомагає ближньому і навіть не знає таких слів як «патріотизм» та «націоналізм». Тут влучно сказані слова Семюела Джонсона: «Патриотизм – последнее прибежище негодяя». Той хто більше кричить про патріотизм є набійльшим негідником.

P.S. Після свого від’їзду я дав наказ братові далі займатися Спілкою української молоді Мурмана. Після ознайомлення з ситуацією я йому дав зовсім протилежну вказівку: «Тут ми нікому не потрібні, тут не Ізраїль. Щоб не псувати собі навчання в універі та можливість побудувати кар’єру забий ти на всю цю «українську діяльність». Вона до добра не доведе». Врешті-решт СУММ благополучно перестав існувати, від колишній діяльності лишилися спомини, а покидьки продовжують керувати країною.

http://jesfor.livejournal.com/420857.html

Меннониты и Хортица

Крос-пост 

amber_lacerta

Советский энциклопедический словарь подтверждает: «меннониты – протестантская секта. Главным образом в США, Канаде, Нидерландах – где и была основана в 30-40 годы 16 века Менно Симонсом. Проповедуют смирение, отказ от насилия, верят во второе пришествие Христа».

 

Если в истории и бывают неудачи, то триста лет скитаний меннонитов – тому пример. Во второй половине семнадцатого века они вынуждены были покинуть Голландию. В 18-ом и 19-ом, спасаясь от гонений, снова эмигрируют: одни в Америку и Канаду, другие, оставив Германию и Польшу, делают выбор в пользу России…

У меннонитов всегда были свои представления о деревне. Русский историк Николай Иванович Костомаров в свое время писал: «Я осмотрел житье-бытье меннонитов и был изумлен чрезвычайно цветущим состоянием их быта. Дворы их обсажены садами, домики просторны и светлы… Все они грамотны. Разговорившись с меннонитами, я с удивлением услышал из их уст безукоризненно правильную малорусскую речь»… Трудно найти государство, которому были бы не нужны аккуратные, грамотные и трудолюбивые люди… Почему же они вынуждены были скитаться веками?

Отказ от войны – решающая причина гонений. Скромные и тихие меннониты осмеливались сопротивляться государственному военному призыву. Убивать? Ни за что! Возмутительно миролюбивы…

В 1768 Екатерина Великая официально пригласила большую общину меннонитов в Хортицкий район , чтобы те возделывали дикие степные земли, общая взамен свободы от всех военных обязанностей и отсутствие религиозных гонений. И больше столетия их община процветала. Большинство сел современного Запорожского района были основаны меннонитами - Кронцвейде (ныне Владимировское), Шангорст (Ручаевка), Нойедорфе (Широкое), Николайфельд (Николайполе), Неенбург (Малашевка).
Строили колонисты с размахом и с типично немецкой тщательностью. Вдоль длинных широких и ровных, словно вычерченных под линейку, улиц тянулись чистенькие домики, утопавшие в акациях. Немцы никогда не экономили на строительстве общественных зданий, в том числе и богаделен, благотворительных заведений, делая их добротными, каменными, крытыми черепицей. У крепких хозяев были кирпичные амбары и скотные дворы. Особое внимание уделялось образованию - немецкие школы поддерживались не только на местном уровне, но и субсидировались Германией: «помогать немцам оставаться немцами, или, если они уже отчасти утратили свой национальный характер, помочь им его вернуть».

На Хортице до сих пор остались захоронения меннонитов. Мы нашли могилы нескольких семей – почти все из родов Weibe и Hildebrandt. На некоторых камнях надписи совсем стерлись – ни имен, ни дат различить невозможно, на некоторых обновили только имена и года. Почти все надгробия подписаны цитатами из библии на своем уникальном «платдойч», или «плотдич» - так меннониты называли язык, на котором говорили дома. Это и не голландский, и не немецкий - это особый говор, родившийся именно на русской земле.
 

Самая поздняя дата на надгробном камне 1914. Позже уже захоронений не делали. Революция 1917 года уничтожила общину полностью. Их раскулачивали, как владельцев домашнего скота, лишили всякой собственности; помимо гонений со стороны большевиков, их также преследовали анархические войска Махно, как «привилегированных иностранцев». Жестоко убивали мужчин, женщин и детей, кому удавалось выжить, были посажены в тюрьмы. Эта жестокая резня привела к волне эмиграций остальных менонитских общин из России в Америку.

В субботу, 10 октября 2009 года в городе будет торжественно открыт памятник меннонитам - жертвам сталинского террора и религиозных притеснений. Памятник был создан по дизайну профессора университета искусства и дизайна Онтарио Paul Epp и призван увековечить память жертв той трагедии, которая унесла треть всех общин меннонитов на территории бывшего СССР.
9-11 октября будет открыта специальная выставка в Краеведческом Запорожском музее.

http://jesfor.livejournal.com/420920.html

Фильм "Царь"

Был сегодня на закрытии фестиваля православного кино и СМИ "Покров". Если на открытии я был на премьере фильма "Поп", то на закрытии был другой православный блокбастер - "Царь".

Перед церемонией закрытия был полностью заполнен зал. Почему-то народ туд не пускали, держа двери закрытими. Началась классическая давка с руганью и бурными эмоциями (я засомневался, что весь люд действительно был христианским): "Мужчины, будьте мужчинами - не давите женщин".

Сам фильм мне понравился. Не своей художественной содержательностью, мастерством съемки или какими-то иными кинематографическими прибамбасами. Смысл.
Прекрасно проиллюстрирована эпоха Ивана Грозного, раскрыта сущность и личность тронутого умом царя. Фильм проводит жесткую границу между русскими православными и московитами-азиатами (Малюта Скуратов, опричники). Режиссер фактически дает ответ на вопрос: почему у России такие страдания? Потому что Бог не может не наказать такое святотатство, богохульство и кровавую жестокость. Молчание народа и рабское повиновение - проклятие для каждого и его поколений. 
Не буду долго расписывать, а то есть хочется и еще на завтра новость делать по завершению фестиваля.

Добавлю только одно. Вышел я на улицу и возле меня стояла группа православных и обсуждали фильм.
- Отец *** (не помню имя) не выдержал и вышел из кинозала, - сказал один мужчина.
- Этот фильм полная профанация, факты перекрутили, - добавила женщина.

Т.о. исконничегам он не  понравился. А всему христианскому русскому люду советую для наставления и поучения молодого поколения. В назидание, дабы не повторить ошибок прошлого


http://jesfor.livejournal.com/419341.html

Андрій Середа - ще один приклад непродажного і принципового музиканта

Я, напевно, не заспокоюся щодо "продажності українських зірок".  І не треба мені наводити статтю такої же продажної істоти, цільова аудиторія якої - бидло, як Притула. Все-таки не єдиним Скрипкою.
Ще є один - Андрій Середа "Кому вниз".

lisyanskyi

в останньому числі Тижня опублікував змістовну розмову з лідером українського рок-гурту. Деякі уривки викладу тута.
До речі, у Мурманську колись виходив самвидат "Слов'яньский рок". В першому номері вони як раз розповіли про "КВ", як найкращий і найнонкоформістський гурт на пострадянському просторі. Було приємно таке почитати.

-Тактика «дволикого ануса», коли однією дупою намагаються всюди всістися, довела країну до того жалюгідного стану, в якому вона перебуває зараз. Наші можновладці самі живуть за принципом «раз – не п...дарас» і хочуть довести, що це є нашим національним менталітетом.

- Тільки праві ідеї та праві рухи дають країні змогу розвиватися. В Україні просто у повітрі відчувається загальне поправіння, і це правильно

- Треба нарешті визнати, що свастика є українським національним символом, нехай від того в якогось ліберастика волосся дибки стане, але ж правдою від цього воно не перестане бути.

- Політикові не треба вірити, бо вірити треба тільки в Бога.

- Беріть свої гроші, не цурайтеся їх – кожна праця має бути оплаченою. Але потрібно завжди чітко обирати, з ким можна співпрацювати, а з ким – ні. І ще одне: повірте, ніщо так добре не діє на єврейську душу, власниками якої є більшість наших продюсерів, як правильне ставлення до фінансових питань. Адже вони, постійно брешучи, стають неповноцінними, тому намагаються зробити такими самими всіх інших. Цього не можна допускати. Тож, музиканти, підкоряйте продюсерів, інакше вас ламатимуть через коліно і зневажатимуть. І не слід забувати, що музикант в Україні не може бути просто музикантом – він ще й громадський діяч, поет тощо. Статусу треба відповідати. (а в нас більшість - це бидло-тусівка для виконання жахливопопсової блювотини для таких самих плебеїв. - прим. джесфора).

- Я не вірю в існування альтернативи як такої в Росії. Якщо ти хочеш вижити в країні з імперським мисленням, у тебе немає іншого вибору, окрім як співати про «берьозки» та «велику душу». Найкраще ж про це співається, сидячи в еміграції та попиваючи дороге французьке шампанське.

- Якщо еліта не має на меті захисту національних інтересів, відповідно її апріорі не може цікавити нічого, окрім найнижчого, первинного, що не потребує жодної естетики та художності.

- Я пишаюся тим, що всі твори «Кому вниз» цілковито відповідають нашим і музичним, і політичним, і моральним поглядам на життя.  


І на кінець, комент одного читача: він для мене зразок самодостатньої та вольової людини. я горда, що в нашій країні є такі люди! 

 

Двойные стандарты

Сегодня  по НТВ показывали ужасающий материал о насильственной украинизации в школах и ущемлении русского языка.
А об этом хоть что-то сказали?

Президент Таджикистана Эмомали Рахмон подписал закон о государственном языке, в котором исключена статья о статусе русского языка как языка межнационального общения.

В новом законе ограничивается возможность использования русского языка. Кроме того, каждый гражданин Таджикистана обязан знать государственный язык, передает радиостанция "Эхо Москвы".

Делопроизводство, официальная переписка и обучение должны осуществляться теперь только на таджикском языке. При этом в одном из пунктов закона отмечается, что "другим нациям и народностям, проживающим в стране, создаются условия для свободного выбора языка обучения".

Новый закон "заменит принятый 20 лет назад закон "О языке", по которому русский язык имел статус языка межнационального общения. Тот же статус русского языка прописан сейчас в Конституции республики. 

http://jesfor.livejournal.com/414758.html 

"Пентекосталізація" християнства

Нещодавно я писав про те, що харизмати захопили завдяки "теології звільнення" Латинську Америку. На днях Віктор Єленський читав лекцію "Глобальні тенденції релігійного розвитку у 21 столітті" в УКУ, де зазначив наступний тренд:

"1 січня ХХ ст. було першим днем П’ятидесятницької Церкви. Вважається, що 1 січня 1901 року, — це перший день П’ятидесятництва, коли ті, хто зібрався в містечку Топіка, штат Канзас, заговорили іншими мовами. Наприкінці ХХ ст. п’ятидесятників, харизматів і всіх тих, хто належить до цієї родини, було 524 мільйони. У цьому сенсі навіть обережно говорять про „пентекосталізацію” християнства, тобто про те, що вплив п’ятидесятництва на глобальне християнство стає дедалі більшим. Очевидно, що відбувається і певна переконфігурація всередині світового двохмільярдного християнства. Питома вага католиків і православних зменшується попри те, що кількість католиків зростає. Але кількість п’ятидесятників, харизматичних, неохаризматичних течій зростає значними темпами. Наприклад, у 2025 році це зростання буде приблизно на 4% порівняно з 2000 роком".


Мушу визнати, що сьогодні харизмати і п'ятидесятники - найдинамічніші протестантські деномінації (і не тільки в рамках протестантизму). Комусь не подобаються  їхні "дискотеки", шабаші і т.д. Але вони краще за інших розуміють дух часу і потреби змін, трансформацій. От тому до них і тяжіє народ, зокрема, молодь.

П.С. Тут я розглядав два чинники (№1 і №2), що вплинули на успіх протестантизму в Україні.

18-я годовщина смерти Игоря Талькова

18 лет назад произошла трагедия – убили великого русского
исполнителя Игоря Талькова. Не знаю по какой причине, но в моей семье было его «полное
 собрание сочинений». Поэтому он так сильно остался в моей памяти.

Я много не понимал, но знал, что КПСС – сродни СС, что «родину продали», что «закончился
 бал сатаны» и т.д.

Песня «Бал сатаны» обрела какой-то яркий символизм. На
первый взгляд кажется, что она грустная. Однако смысл вдохновляет и дает
 надежду на борьбу даже с самым сильным злом.

Игорь был патриотом своей страны и любил свою нацию. Поэтому
постоянные облавы, стесненная жизнь, искусственное превращение советской
 системой его в маргинала – стали платой за убеждения и способ жизни.

Он не пример сегодняшним ура-патриотам, для которых любовь к
родине подменяется любовью к власти, лелеющей и кормящей их (время от времени)
как преданную псину. Хотя «хазяин» всегда может выкинуть на улицу на произвол
 судьбы. И такое регулярно устраивает.

Он понимал великую истину: государство для людей, а не люди
 для государства.

Бог дал ему талант и способности в музыке и своей музыкой,
 как звуковым оружием, Игорь Тальков разрушал стены образного Иерихона.

И они разрушились…

Наверное, большей трагедией является не его смерть, а то,
что сегодня плодами его крови и пота пользуются выродки-конформисты, косящие
бабло и выступающие «зрелищем для плебса». Не думаю, что Дима Билан, Тимати,
группа Фабрика и им подобные замысливаются над тем: кому они обязаны свободой.

В России стоят памятники всяким проходимцам, убийцам и
палача. Но нет достойной скульптуры (памятник на Ваганьковском кладбище не
считается) свободному человеку Свободой России. В стране пытаются возродить
культ Сталина и, при этом, забывают людей-добродетелей, положительных образов и
примеров для подражания. Я думаю справедливо утверждение: какие у нации герои,
 такая и нация.

Игорь, спасибо за твое творчество и пример борца.

http://jesfor.livejournal.com/412421.html

Зачем нужна десятина в Православной Церкви?

Не люблю я газету "Сегодня". Но этот материал я прочитал:

Пресс-секретарь УПЦ Василий Анисимов пояснил, что единых тарифов на церковные услуги нет — каждый храм устанавливает свои. И зачастую они зависят от пышности мероприятия, которую пожелают те же венчающиеся. «Они могут хор на 50 человек заказать или на 30, или чтобы их не один-два, а сразу пять священников обслуживали», — говорит он.

А в КП подорожание прямо связывают с ростом тарифной нагрузки. «В Михайловском соборе — автономная газовая котельная. И мы сейчас получаем счет за использование газа — аж 150 000 гривен в месяц. Сделать только пол в новом храме стоит 500 тысяч. Никаких пожертвований не хватит», — говорит пресс-секретарь УПЦ (КП) Евстратий Зоря.


Добавлю от себя: мой друг (родом из Смелы) рассказывал, что у них в одном из храмов МП возле входа, в результате кризиса, повесили прейскурант.

В целом, материал представляет церковь не в лучшем виде. Соействие религиозному нигилизму - "все церкви являются бизнес-структурами".

Вот любят протестантов обвинять в "десятине", мол выкачивают бабки с людей, дурманят народ. Но, как показывает опыт, это наиболее демократический, прозрачный и нескандальный способ сбора пожертвований на церковь. Ты даешь в меру своего личного откровения (можешь вообще не давать. Знаю случаю, когда люди по несколько лет не давали десятину, будучи членами церкви), а все ритуалы - бесплатные ("даром получили, даром давайте").

С другой стороны, десятина имеет морально-воспитательный характер. Есть в Библии такие слова: "где сокровища ваши, там и сердце ваше". Если действительно для человека его церковь представляет значимость, то он будет жертвовать на ее развитие. Иначе, какой же это верующий???

Поэтому, рано или поздно, православным церквям придется придти к практике "десятины". А то от скандалов и подобных материалов не отвязаться.
Кстати, один мой знакомый -  бывая часто в США, Канаде - рассказывал, что в тамтешних церквях (православные и г-к) нормальная практика, когда есть список прихожан, в котором указан доход и сумма (%), который должен отдать человек. Поэтому и возникало много конфликтов с "четвертою хвилєю", которые привыкли бросать копейки и купюры до 10 грн.

http://jesfor.livejournal.com/411794.html

Вкусняшки из детства

Вспоминаю свое детство и особенно те лакомства, который были для меня и другой детворы - настоящим подарком на Новый год (как известно, подарки на НГ - самые лучшие). В 80-х мы не были избалованы западными батончиками, жевачками и другими империалистическими сладостями. И поэтому имели альтернативы.

Навскидку я вспомнил несколько лакомств:
1. белый хлеб (батон) макали в подсолнечное масло;
2. намазывали хлеб маслом (сливочным) и сверху посыпали сахаром;
3. цветки белой акации (за их сладкий вкус);
4. мед в сотах - это был самый желаемый детский деликатес;
5. хворост;
6. поджаренный на сковороде батон (типа сухари)...

Все что вспомнилось. Может вы подскажете?